Наша профспілкова громада Держаудитслужби пишається своїми діячами. Профспілкова молодь не байдужа і готова долучатися до допомого своїй державі усіма можливими способами.
Голова Первинної профспілкової організації Державної аудиторської служби України Артем Волик розповів історії активних членів Профспілки та волонтерів Ольги Пісковець та Юлії Гайшук.
Життя поділене на «до» та «після»!
Пісковець Ольга Петрівна працює на посаді головного державного фінансового інспектора Юридичного департаменту та є членом Профспілки з 2017 року. Повномасштабне вторгнення рф Ольга застала в рідному селищі Бородянка Київської області. Вже з перших днів війни у Бородянці було дуже гаряче. Вулицями йшли кілометрові колони ворожих танків, лунали постріли, горіло та палало навкруги.
Ольга з сімʼєю не встигла вчасно виїхати з селища, тож змушена була декілька днів разом із сусідами переховуватися в підвалі своєї багатоповерхівки. 01.03.2022 на житловий масив, де проживала Ольга, росіяни скинули півтонну авіабомбу. На момент авіаудару Ольга з сімʼєю перебувала у приватному сусідському будинку за кілька метрів від рідного дому. Саме цей факт врятував життя цій родині. На них впала стіна будинку, летіли вікна, двері, меблі, сипалася стеля, але будинок встояв і всі, хто в ньому перебував, змогли вибратися.
Зі спогадів Ольги: «Найважчим і таким, що запамʼятався на все життя, був момент, коли авіабомба летіла на нас. Зважаючи на важкий гул літака, свист, який наближався, і світло, яке поступово заливало кімнату, ми з чоловіком одразу зрозуміли, що летить прямо на нас. Подумки прощаючись з життям, ми накривали собою сплячих дітей, затуляючи при цьому їм вуха. Потім був страшний вибух, вогонь, дим, пил, увімкнені сигналізації автівок та страшний, липучий страх… Ризиковано, важко та виснажливо ми тікали з рідного селища. Слава Богу, нам це вдалося»…
За декілька днів Ольга з дітьми перетнула кордон і протягом наступних чотирьох місяців проживала у Польщі. «Трохи отямившись від пережитого, зʼявилося велике бажання щось робити, допомагати своїй країні, бути корисною. Але я була надто далеко»… Не зважаючи на втрату житла та небезпеку, згодом Ольгою було прийнято рішення повертатися до України. І до своєї рідної Бородянки. «Житло в тимчасове користування нам надали рідні. Деякі речі нам вдалося витягти з розбомбленої квартири. Дістали із заваленого гаража понівечене авто. І розпочали нове життя» - гірко усміхається Ольга. Але ось те бажання бути корисною для своєї країни нікуди не зникало і весь час про себе нагадувало.
Будучи адміністраторами найбільшої місцевої спільноти, Ольга, разом зі своїм товаришем-односельцем Олександром, завзято почали організовувати різні проєкти, метою яких було надання допомоги ЗСУ. Маленькими кроками, поступово було налагоджено комунікацію з жителями громади, обʼєднано багато людей і втілено в життя корисні та важливі ініціативи. На сьогодні Ольга має посвідчення волонтера і активно продовжує займатися корисною діяльністю. За їхньою з Олександром ініціативою у Бородянці організовано різні проєкти, серед яких: плетіння маскувальних сіток, виготовлення окопних свічок, енергетичних батончиків, поживних перекусів для військових, пошиття адаптивного одягу для поранених захисників. Також для Бородянки стало традицією щомісячне проведення благодійних лотерей для потреб місцевих захисників.
Під час таких лотерей зібрано майже два мільйони гривень. Найкращими подарунками для Ольги є вчасно закриті запити, а також слова вдячності від військових та передані ними шеврони, підписані прапори, подяки від військового керівництва. Нещодавно приємною несподіванкою стало вручення ордену «За вірність народу України» від ГО «Жінки за майбутнє України». «Буду працювати, скільки стане сили. Бажано - аж до нашої перемоги», каже Ольга. «Волонтерство - це те, що не дало мені зламатися в найважчий період мого життя. І це те, що тримає мене зараз. Бо коли в твоїй країні війна, ти - або в ЗСУ, або для ЗСУ. От я обрала друге. Слава Україні! Героям Слава!».
Вірш автора Ольги Пісковець написаний за хвилини після жахливого обстрілу рф 07.02.2023.
Зима. Будильник. Пʼята ранку.
Нема спокійного світанку.
Сирени серце розривають.
Ракети небо розтинають.
Цілую сплячого синочка,
переживаю: як там дочка…
Вгамовую серцебиття,
дзвоню: «Швиденько в укриття!»
В столиці вибухи лунають,
к@ц@пи боляче стріляють.
Палає дім, кричить людина…
У ворога - екстаз і слина…
Земля здригається від болю,
так прагнуть нам зламати волю…
Не врахували, що ми вперті,
хоч дивимося в очі смерті…
Відбій. Закінчилась тривога.
Вже вийти з укриття є змога.
Від болю серце розриває,
від злості мозок закипає…
Щодня в країні крові ріки,
життя, відібрані навіки…
Страшних масштабів руйнування
і неприховані страждання…
І хто там каже - «не клянути»?
А мо пробачити? Забути?
Та спокою їм вік не знати!!!
Не мати радості і хати!
Вночі вставати під тривогу,
сховатися не мати змоги!
Щодня неспокій відчувати!
Не жити - просто існувати!
А Україна? Є! І буде!
Ніколи болю не забуде.
Міцніше кулаки стискає,
відплати ворогам бажає…
Хто, як не МИ!
Гайшук Юлія Вячеславівна працює на посаді головного державного аудитора Департаменту стратегічного планування, звітності та координації здійснення державного фінансового контролю та є членом Профспілки з 2016 року, з 2022 року обрана заступником Голови Первинної профспілкової організації Державної аудиторської служби України.
Гайшук Юлія Вячеславівна не стоїть осторонь викликам, які нам принесла війна з російською федерацією. Профспілкова лідерка спочатку повномасштабного вторгнення задумувалась, як вона може бути корисною своїй державі? Звісно, гарно виконувати свої посадові обов’язки та профспілкову справу. Але, небайдужому серцю Юлії цього було недостатньо.
Однодумців було знайти не важко. І почалась бурхлива волонтерська робота. Починаючи з самоосвіти з питань спілкування з пораненими військовими, надання їм підтримки, збору коштів на необхідні для них речі, і аж до відвідування наших поранених воїнів в низці столичних медичних закладів.
Одні з крайніх візитів були присвячені Новорічним святам. Дівчата влаштували справжнє свято для військових: передали подарунки, які зібрали від громадян з усіх куточків нашої країни, листівки, дитячі малюнки, необхідні речі, влаштували квести та організувала концерт талановитого молодого співочого гурту.
Фахівці Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області допомагають ЗСУ з перших днів війни
За інформацією голови Об'єднаної профспілкової організації працівників Держаудитслужби Лідії Вознюк.
З початку повномасштабного вторгнення фахівці Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області активно підтримують Збройні Сили України.
Завдяки їхнім зусиллям та згуртованості закуплені й передані на фронт дрони, засоби радіоелектронної боротьби, медичні препарати, теплі речі та смаколики, щоб підтримувати бойовий дух наших захисників, які боронять свободу та майбутнє України.
Напередодні Нового року, спільними зусиллями профспілки Управління та аудиторів, придбано й передано на передову генератор — вкрай необхідний пристрій для забезпечення автономного енергопостачання наших Захисників і Захисниць.
«Воїни завжди на позиціях – у будь-який час доби та пору року. Адже на війні немає поганої погоди, вихідних і свят. Ми дякуємо їм за захист і завжди підтримуємо Сили безпеки й оборони України усім, що допомагає нищити ворога та зберегти життя й здоров’я наших героїв. Разом наближаємо Перемогу», — зазначає начальниця Управління Олена Вахновська.
Кожен внесок, зроблений фахівцями Управління, є ще одним кроком до нашої спільної мети — Перемоги України.
КУЧАБСЬКА Вікторія Валентинівна, 1984 року народження, освіта вища: у 2010 році закінчила Київський національний університет внутрішніх справ, спеціальність «Правознавство», кваліфікація – юрист.
Загальний стаж державної служби Вікторії Кучабської складає понад 10 років, стаж в органі державного фінансового контролю понад 9 років, на займаній посаді працює з 09 листопада 2020 року.
За період роботи Вікторія Кучабська зарекомендувала себе як грамотний, кваліфікований, професійно підготовлений, дисциплінований фахівець, який вміє акумулювати необхідну інформацію та виділяти найголовніше, працювати з нормативно-правовими актами, іншими документами. Володіє глибокими, міцними і всебічними знаннями, має аналітичні здібності, здатна до продуманих і рішучих дій, вміє розв’язувати конфлікти та має якості лідера, здатна працювати у стресових ситуаціях. Відповідально ставиться до виконання своїх посадових обов’язків та доручень керівництва Управління. Вільно володіє державною мовою.
Вікторія Кучабська постійно працює над підвищенням свого професійного рівня та поповнює знання шляхом самоосвіти, участі у короткострокових семінарах тощо. Дотримується етики поведінки державного службовця, трудової та виконавської дисципліни.
Має достатній досвід роботи, професійну підготовку та здібності для виконання покладених на неї завдань. Постійно надає методологічну і практичну допомогу працівникам Управління з питань, що належать до компетенції Відділу.
За результатами оцінювання службової діяльності державних службовців у 2024 році отримала оцінку - «позитивна».
З початку повномаштабного вторгнення активно займається волонтерською діяльністю та допомагає Збройним Силам України, а також постраждалим безпритульним тваринам.
Чому я розпочала волонтерство.
Моя військова волонтерська діяльність розпочалась з перших днів повномасштабного вторгнення.
Чому пишу що саме військова? Тому, що багато років я тримаю свій міні притулок для тварин (наразі маю 18 котів та песика, а також опікуюсь безпритульними тваринами по мірі можливості (їжа, лікування, стерилізація).
Отож, ранок, 24 лютого, я прокинулася під звуки вибухів о 4 ранку і поїхала на роботу. Було страшно і нічого не було зрозуміло. Я боялась за родину, бачила як по дорозі з міста у величезних заторах стоїть безліч машин, що прямують до кордонів...
І я зрозуміла, що потрібно щось робити, що ми всі і наша країна в небезпеці.
"Маю щось робити, чимось допомогти" - подумала я.
Я зрозуміла, що не пробачу собі, якщо буду осторонь спостерігати за цим не прикладаючи жодних зусиль для нашої скорішої перемоги і почала допомагати чим могла.
Ми з мамою плели сітки, ліпили вареники та пельмені, пекли випічку, робили консервацію, збирали баночки та кришки, мішки ...робили все що було необхідно..
Надалі познайомилась з багатьма військовими та волонтерською спільнотою як свого рідного міста (м.Гнівань) так і з багатьма іншими: Вінниця, Тульчин, Немирів, Могилів - Подільський, Дніпро, Київ, Польща, Італія...
І розпочалось інше життя - життя де робота змішується з волонтерською діяльністю (листи, судові засідання, потреби військових)..
Зник сон, день змішався з ніччю, а в голові постійна нав'язлива думка : " мало ми робимо для перемоги, потрібно ще...ще"
І ось я наважилась!
Моя перша поїздка відбулась на невеликій машині, без броні та аптечок, але з цілковитою впевненістю вірно зробленого вибору!
Наразі, вже десятки поїздок на Донецький Харківський Сумський Запорізький та Херсонський напрямки, знайомство з безліччю підрозділів різних бригад (17,30, 31, 59, 35, 120, 150, ЗСУ, добробати ТРО..) Покровськ, Курахове, Карлівка, Констянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Слов'янськ, Райгород, Харків, Харківська обл, Суми, Чорнобиль, прикордонні території з Білорусією, Херсон, Одеса Запоріжжя...
Медицина, їжа, хімія, речі, амуніція, прилади (генератор, станції, рації, далекоміри, посилювачі, дорони, РЕБи, Старлінки…) та ще безліч всього, корм для постраждалих тварин...і все, що потрібно нашим воїнам.
Все це вдається завдяки друзям, рідним, колегам і всім небайдужим громадянам
Іноді у мене опускаються руки, але потім я їду до хлопців і бачу як вони там і що їм приходиться переживати щоденно і знову беруться десь сили на допомогу тим кому потрібніше.
Це історія, одна з багатьох, що були у мене. Але кожна індивідуальна та запам’ятовується.
№1...
Лежу на підлозі, обличчям долу..а наді мною літають гради...сиплеться скло....уламки... земля.. А в голові жодного питання, яке турбувало раніше...думка одна:
"Зараз приб'є, а я в футболці і білизні))) ото соромно буде" (бо ранок, бо зі спальника вилітала..) А потім була тиша....яка ще гірше за обстріл.. і ти чуєш як б'ється серце, і тримаєш себе на рівні з чоловіками (без паніки та нервів) Ти з ними разом, ти дивишся в очі...Спокійно, без слів і ніби розділяєш всі емоції для того, щоб їм було меньше..і вони тобі посміхаються.. "Вікторія, а ти молодець!!" - сказали мені, і ці слова найкраще, що я чула І я зрозуміла, що все що траплялось у моєму житті мене таки загартувало
№2...
Друзі, а знаєте, що болить найбільше? Запитав мене військовий: "Слухай, а як там у вас ?" Я подивилась на нього...замучений...підошва від берців відклеюється... ( і не змогла сказати, що дивлячись на багатьох...таке відчуття, що війна скінчилась...).. Кажу йому :" не хвилюйся! Допоки ми живі - ми триматимемо невидимою стіною ваш тил! "
І він посміхнувся...і ця посмішка залишиться у моїй пам'яті назавжди..... А в небі літали дрони.....і було моторошно від "прильотів"...Олег...Я тебе не знала...але тепер ти рідний!
Тому, не здаємось! Допомагаємо нашим хлопцям, нашій Країні! Не звертаємо уваги на все і всіх (негаразди, пересуди, проблеми, осуд, заздрість, нерви, втому, розмови хто що має робити і як..)
Разом ми все подолаємо!
Добрі справи продовжуються!
Слава Україні!
Героям слава!
За інформацією Об'єднаної профспілкової
організації працівників Держаудитслужби
Мапа проїзду